Історична довідка

Баранинці - одне із найдавніших сіл Закарпатської області. Перший спомин в письмових джерелах відноситься до 1409 року. У 14 столітті це був маленький хутір із трьома господарчими дворами, власниками яких була сім'я Барані. В 1599 році село мало назву Верхні Баранинці. До 1670 року господарями села була родина Га шпора Барані. Село вважалося багатим, бо в його ґаздівствах використовувалася праця найманих працівників. За даними книги перепису населення в 1938 році в Бараницях проживало 642 особи, з них 352 угорці, 285 русинів і 5 словаки. Всі вони мали різні віросповідання. Село в цей час нараховувало 132 дворогосподарства. Посеред села протікає річка Това, яка є староріччям річки Уж.

Село Барвінок розташоване у центрі Ужгородського району, за 1,3 кілометра від районного центру. Колишня назва населеного пункту — село «Барвінкош», яка функціонувала до 1972 року. Зліва від автомобільного шляху міжнародного значення М06, на пагорбі за 300 метрів на північний схід від села, розташоване поселення пізнього палеоліту. Станом на 1989 рік у селі проживали 344 особи, серед них — 164 чоловіки і 180 жінок. Щодо релігії, дозвіл на будівництво храму місцеві жителі вперше отримали на початку 90-х років минулого століття. Каркасна металева дзвіниця була збудована у 1991 році. 2 серпня 1992 року о. Михайло Баник освятив дзвін, кошти на який отримали завдяки збору грошей.

Маленьке село ніколи не мало церкви і належало до парохії в Великих Лазах. До Першої світової війни в селі була дзвіниця з 60-кілограмовим дзвоном, що походила, очевидно, з 19 ст. Дзвін реквізували в 1917 р. на військові потреби, після чого дзвіницю селяни продали. Нову дерев’яну каркасну дзвіницю побудували у вересні 1922 р. біля школи, на землі вдови Амброзія Шенвізнера. Спорудження обійшлося в 180 чехословацьких корон, а за 100 корон бляхар вкрив споруду шатровим дахом. Розповідають, що до спорудження дзвіниці був причетним Юрій Бланарь. Тоді ж у М. Ґеївцях на дзвонарні Ф. Еґрі купили за 4400 корон дзвін, що важив 72 кг, і похрестили його на Петра. Читати далі..

Існує думка, що село заснували вихідці з Геївців. У письмових джерелах вперше згадується в XIV-ХV ст. під назвою «Hozuymezow de Homonna». З XIV по XVII ст. село було власністю Невицького домену Другетів. У 1427 році залежні селяни були оподатковані від 18-ти порт. В 1599 році в селі облікувалось лише 6 кріпацьких господарств. Письмові джерела кінця XVII — початку XVIII ст. відносять Довге Поле до малих сіл. В середині XVIII ст. село поповнилося новими руськими переселенцями. Церква в Довгому Полі, що є першою церквою в селі, має незвичну форму — до однонавної базиліки прибудовано під прямим кутом прямокутне приміщення. Колись тут була церковна школа і помешкання вчителя, а вежу добудували, очевидно, на початку 1940-х років, оскільки в 1939 р. будівельники Йосип Гуха та Бейла Боднар подали на конкурс два плани ремонту церкви. Перевагу віддали читати далі..

В письмових джерелах XIV—XVII ст. село відоме під трьома назвами. В XIV ст. — під назвою Galambhaza (Поселення Голуба); в другій половині XIV і в XV ст. — Лази; в XVI ст. — Felsevlaz (Верхні Лази). Очевидно, першу, найдревнішу, назву слід пов'язувати з похованням доби енеоліту (IV тисячоліття до н. е.), виявлене на південній околиці села. В ті далекі часи поховальні споруди в Європі й Азії робили у вигляді голуба (тулуб, крила, хвіст). Пам'ять про них збереглась у назві Поселення Голуба. Як свідчать джерела, Великі Лази були засновані в другій половині XIII ст. вихідцями з села Холмець. Починаючи з 1517 року, селом володіли шляхтичі села Холмця — Другети та Оросі. Протягом XVI ст. кількість мешканців села значно зменшилася: одні виїхали, інші повмирали, а решта — збідніли читати далі..

В письмових джерелах село відоме під назвою «Ciganyoc». Воно було засноване в 1586 році на околиці Великих Лаз в урочищі Новий Лаз на волоському праві. У 1599 році в поселенні обліковувалось 6 домогосподарств, у тому числі господарство шолтейса. Циганівці вважалися малим селом, в якому жили винятково залежні селяни. В XVI—XVII ст. Циганівці належали Невицькому домену Другетів. Джерела XVIII ст. вважають Циганівці руським селом. Ініціатором спорудження першої церкви в Циганівцях був нині покійний священик Іван Криванич, а проект розробив Валерій Мелєнтьєв. Село виділило земельну ділянку, ів 1992р. о. Іван посвятив наріжний камінь. Наступного року поклали фундамент, а ще через рік звели стіни. 1995 р. під керівництвом Франтішка Бартушика поклали верх і вкрили дахи бляхою. Два наступні роки тривала перерва у будівництві, а в 1998 р. споруду поштукатурили всередині, а в 1999 р. – зовні читати далі..

На південь від села, на лівому березі потічка Циганівка, в урочищі Каран – поселення культури алфельдської мальованої кераміки. Досліджувалося в 1974 році експедицією ІА АН УРСР. В центрі села в 1931 році відктито грунтовий могильник пізньої бронзи з трупоспаленням в урнах (культура Станове ХІІІ – ХІІ століть до нашої ери). В околиці Холмців відомі давні поселення, в тому числі й слов'янські VIII — ІХ ст., що свідчить про виникнення сучасного села набагато раніше від XIII ст. В письмових джерелах село відоме під назвою «Helmech». Назва Холмці виникла у слов'янському мовному середовищі, фіксуючи, що село виникло на пагорбі-холмі. В околиці Холмців відомі давні поселення, в тому числі й слов'янські VIII — ІХ ст., що свідчить про виникнення сучасного села набагато раніше від XIII ст. В XIII ст. угорський король подарував землі біля Холмців кільком шляхтичам, які додавали до свого прізвища прикладку «холмецькі». В письмових джерелах село відоме під назвою «Helmech» у 14 столітті, читати далі..

В околицях села в 1963 році виявлено бронзовий скарб з семи предметів. Біля телевізійної станції – бронзовий скарб прикрас епохи раннього заліза у вигляді підвісок. В письмових джерелах село відоме під назвою: "Аагок", що є змадяризованим слов'янським словом "ярок". Перша письмова згадка про село, однак відома лише від 1499 року, коли воно належало Другетам. Нинішнє село Ярок засноване на волоському праві на початку XV ст. В XV-XVII ст.ст. село належало Невицькому домену Другетів. Жителі села близько 1585 року прийняли реформацію і належали до Ужгородської плебанії. В останній чверті XVI ст. у село прибули 20 нових родин поселенців. В 1599 році в селі господарювало 30 родин і родина шолтейса. На початку XVIII ст. в Ярку мешкали лише 9 селянських родин читати далі..

Село Стрипа розташоване в східній частині Ужгородського району, на відстані 12 км від обласного центру — м. Ужгорода. Через центральну частину села протікає невелика гірська річка Циганка. Стрипа межує з такими населеними пунктами: Ярок, Оріховиця, Верхня Солотвина, Циганівці. Географічні координати: 480 381 пн. ш., 220 261 сх. д. Село Стрипа входить до адміністративно-територіального підпорядкування Яроцької сільської ради. Десь у 16 ст. у м. Ужгород проживав відомий політичний та суспільний діяч Ян Стрипський. Оскільки він був дуже багатий, то йому належали землі нашого села. Тоді він відправив на ці землі свого управителя Ковача та кількох своїх наймитів. Ковач був вихідцем з угорських сіл. На той час він був вдівцем, а згодом привіз собі дружину зі словацького села, яку читати далі..

Нижнє Солотвино – село в Ужгородському районі, Закарпатської області. Розташоване за 15 км. від міста Ужгород. Площа села складає 352.8 кв.метрів. Населення – 874 чоловік та є 287 дворогосподарств. Перша згадка про село датується 1405 роком. В письмових джерелах Нижнє Солотвино відоме під назвою "Slatina". За однією з легенд, назва села походить від солодкого винограду, яким були засаджені всі навколишні пагорби. За другим повір'ям, в цій місцевості, колись в давнину добували сіль. Вважається, що першими почали займатися виноробством на цих землях тамплієри, однак розквіт виноробства у Нижньому Солотвині тісно пов'язаний з угорськими магнатами Турянськими, які під час і після Першої Світової війни господарювали на виноградниках. До цього часу ще в селі стоїть побудований ними будинок винограду - "Боргаз" читати далі..

Село Комарівці у писемних джерелах уперше згадується у 1325 році. Є припущення, що воно засноване русинами-переселенцями зі східних районів Словаччини. Шолтейс управляв селом ще в XVI ст. В письмових джерелах село відоме під назвами «Komorocz», «Oroz Komorocz» (Руські Комарівці). відомо про грамоту Ержебет Сіладі, матері угорського короля Матяша (1443-1490), в якій йшлося про те, що «всі люди кріпацького стану, які прийдуть на пусті землі, зроблять собі дома і житла, повні п’ять років не будуть платити зборів...» Дещо згодом село почали називати «Oros Komarocz», аби відрізняти від іншого (Паладь-Комарівці), де досі живе переважно угорське населення. В 1588 році оподаткуванню підлягали 9 селянських господарств, які разом володіли 5,5 порти. В 1599 році в селі нараховувалось 25 залежних селянських господарств і господарство шолтейса. Наприкінці XVI ст. Руські Комарівці вважалися середнім за величиною селом. На початок XVIII ст. в ньому господарювали лише 4 селянські родини. Джерела другої половини XVIII ст. Руські Комарівці відносять до руських сіл читати далі..

Колишня назва — село Малий Холмець, село Гутка. Біля села проходить міжнародна автомобільна траса. В Глибокому міститься центральна садиба колгоспу «Світанок», який займається виноградарством і тваринництвом. Артіль мала 2269 га землі, 600 голів великої рогатої худоби, 1200 овець. У Глибокому є початкова школа, клуб, бібліотека. На пагорбах, на північ від Глибокого, ліворуч від дороги Ужгород — Мукачеве виявлено поселення куштановицької культури. Там же, на самому пагорбі — поселення давніх слов'ян VII—VIII століть. На схилі Холмецької гори — мезолітичні місцезнаходження. Село згадується в документі 1417 року. Тоді воно називалося Малим Холмцем, або Гуткою. Село Глибоке, що за 14 кілометрів від обласного центру,— одне з них. Ліси навколо поселення — справжній рай не тільки для завзятих грибників, а й для різноманітних сталкерів, шукачів пригод і спелеологів-початківців. Саме тут, серед густих заростей, численних ярів та балок вони відшуковують непримітні входи в старі закинуті штольні, у яких добували залізну руду читати далі..